Історія центру

«Щастя на землі, але ключ від нього на небесах»

Історія центру

1935 року Дем’ян Володимирович Попов розпочинає роботу в Києві як лікар-гомеопат.

Він навчає свою дочку, Тетяну Попову та ще кількох лікарів гомеопатичному методу лікування
на «робочому місці» – на прийомах своїх пацієнтів.

1987 року Тетяна Попова організує гомеопатичну поліклініку. Саме там почали проводитись курси
з гомеопатії для лікарів. Гомеопатичний центр створено на базі саме цієї лікувальної установи у квітні 1990 року.
Спочатку Центр розташовувався на вулиці Олеся Гончара, 4.

1998 року ми переїхали на Бессарабку, в офіс на вулиці Рогнідинській, 22, де знаходилися до 2016 року.

У грудні цього року ми перебралися до більш просторої, зручної та красивої будівлі на вулиці Кудрявська, 5.
Зараз Гомеопатичний центр продовжує традиції свого основоположника Дем’яна Володимировича Попова.
Лікарі-гомеопати нашого центру, використовуючи та безперервно вдосконалюючи методологію Київської гомеопатичної школи, лікують пацієнтів, навчають колег.

Для надання повнішої допомоги нашим пацієнтам, у нас використовуються й інші методи холістичної медицини – психотерапія, краніо-сакральна терапія, остеопатія.

Д.В. Попов

Київський гомеопатичний центр носить ім’я свого засновника Дем’яна Володимировича Попова, лікаря, який присвятив гомеопатії 60 років.

Лікарі Центру пишаються і досі тим, що їх учитель Дем’ян Володимирович Попов був чудовим діагностом, він перший затвердив та визнав гомеопатичний метод лікування у стаціонарі, сформулював основні теоретичні положення Київської гомеопатичної школи на підставі величезного клінічного досвіду – проконсультував не менше мільйона пацієнтів. Він був лікарем з великої літери, одним із найталановитіших гомеопатів ХХ століття.

Доктор Попов – єдиний гомеопат Радянського Союзу, нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора за розвиток гомеопатії у своїй країні.

Дем’ян Володимирович заповів нам завжди залишатися на позиції ганеманівської гомеопатії, пам’ятати, що лікарська практика тримається на трьох китах: діагностиці, лікуванні та прогнозі, а також постійно вдосконалювати мистецтво лікування.

Вчитель ніколи не бравірував своїми успіхами, і про частину чудес, які він чинить, ми дізнаємося від колишніх його пацієнтів, які звертаються за консультацією в наш Центр.

“Мистецтво медицини, наче любов – це добровільно і радісно офірувати себе хворому”“Пам’ять і думка – це диво. Зберігайте їх у недоторканності, бо забруднення призводить до страждань” Д.В.Попов

Т.Д. Попова

Народилася 15 вересня 1930 року у Кіровограді, нині Кропивницькому.
Вирішивши піти стопами батька, відомого лікаря гомеопата, закінчила Київський медичний інститут і з 1956 року і розпочала роботу як лікар-гомеопат.

Гомеопатія стала головним рядком, любов’ю та метою життя Тетяни Попової. Працюючи в різних медичних закладах, вона встигала приймати пацієнтів «вдома», та розвивати методику Київської Гомеопатичної школи, створену батьком Тетяни Дем’янівни, якого вона шанобливо називала «шефом».

Навіть в часи Радянського Союзу, коли гомеопатія існувала напівлегально, Тетяна Дем’янівна примудрялася проводити конференції (Київ 1984), писати та публікувати статті та книги, спілкуватися з колегами.

Наприкінці 80-х лікарю Поповій вдається здійснити свою мрію. Зібрати професійний колектив лікарів-гомеопатів. Розробити та впровадити методику навчання та підвищення кваліфікації з гомеопатії.

Гомеопатичний центр Дем’яна Попова, що був створений цією видатною жінкою та пережив низку трансформацій, але працює і по сьогодні дотримуючись канонів Київської гомеопатичної школи у лікуванні пацієнтів та навчанні колег.

В.О. Рудовська

Віра Олексіївна народилася 1953 року в селі Бочки Конотопського району Сумської області. 1970 року вступила до Київського медичного інституту імені Богомольця, а 1976 року закінчила педіатричний факультет.

З лютого 1988 року Віра Олексіївна почала працювати «чистим» гомеопатом.
Відмінною рисою роботи лікаря Рудовської було органічне поєднання інститутських знань, повсякденної медичної практики та гомеопатичного мислення, заснованого на діалектиці та принципі подібності – головному орієнтирі для знаходження ефективних ліків у кожному індивідуальному випадку.

Десятки тисяч маленьких пацієнтів, та часто їх батьки, одужали після призначень Віри Олексіївни. Вона не тільки була неперевершеним лікарем, а вміла знайти підхід до будь якої дитини, та її батьків. Її фонендоскоп одягнений в зелену ящірку пам’ятають безліч дітей.

з 1998 року була директором навчально-методичної програми у Київському гомеопатичному центрі Дем’яна Попова. Тисячі гомеопатів України та інших країн, називали Віру Олексіївну своєю гомеопатичною мамою. Вона щиро ділилася своїми знаннями на курсах, семінарах, конференціях.

На жаль, вона пішла в інші світи в самому розквіті своїх знань та можливостей.

З.В. Васюта

Зінаїда Василівна Васюта – одна із найяскравіших представників Київської гомеопатичної школи.
Інтелігентна, оригінально мисляча лікар-гомеопат, справжній, природжений клініцист.
Випускниця Донецького медичного інституту, який закінчила із червоним дипломом. Пройшла курс навчання у клінічній ординатурі з інфекційних хвороб.
Познайомившись із гомеопатичним методом лікування та переконавшись у його незвичайній результативності, Зінаїда Василівна присвятила себе Гомеопатії.

Невипадкова зустріч із Тетяною Дем’янівною Поповою, навчання під її керівництвом основ гомеопатичного мистецтва, багаторічна робота лікарем-гомеопатом в стінах Київського гомеопатичного центру, успішна викладацька діяльність (курси та авторські семінари, що проводилися в Україні та за її межами) зробили Зінаїду Василівну справжнім майстром-професіоналом, шанованим абсолютно всіма людьми, яким доводилось зустрічатися з нею.

«Великий Лікар маленьких ліків», «Королева рідкісних препаратів» – так називали цю дивовижну жінку в колегіальному середовищі, віддаючи данину її приголомшливим успіхам у практичному застосуванні так званих «малих» гомеопатичних ліків.

Оточена численною армією вдячних пацієнтів, які успішно лікувалися у неї, Зінаїда Василівна прожила гідне життя захопленого своєю професією Лікаря, закоханого в Гомеопатію.

В.А. Тарасюк

Віктор Олександрович Тарасюк (14.06.1964 – 25.08.2021) – відомий лікар-гомеопат із Вінниці, один із викладачів Київської гомеопатичної школи.

У 1987 році закінчив Вінницький медичний інститут, під час навчання в якому познайомився з гомеопатичним методом лікування (за допомогою «чарівних крупинок» київський лікар Л. Плотник позбавив Віктора Олександровича від хронічного тонзиліту, що важко протікав, і нескінченних застуд).

Отримавши лікарський диплом, кілька років працював у рідному місті судово-медичним експертом.

1989 року познайомився з Прімою української гомеопатії Тетяною Дем’янівною Поповою, з якою склалися дуже теплі, дружні стосунки.

Закінчив курси первинної спеціалізації з гомеопатії у січні 1990 року і того ж року почав працювати лікарем-гомеопатом у Вінницькій обласній клінічній лікарні. Згодом почав проводити гомеопатичні консультації у приватному кабінеті на території Вінницького заводу «Аналог».