Устинівське коріння світової гомеопатії

Попов Дем’ян Володимирович свого часу прийняв близько мільйона пацiєнтiв з усього колишнього Радянського Союзу. Київська гомеопатична школа, фундатором якої став легендарний лікар, відома далеко за межами нашої країни. Та мало хто знає, що його професійне становлення відбулося на Кіровоградщині.

Одразу по закінченні Одеського медичного інституту він був направлений до Робітничої лікарні міста Кіровограда. Потім переїхав до Устинівки, де працював хірургом, завідувачем лікарнею і районним відділом охорони здоров’я. Саме тут лікар Попов познайомився з гомеопатією і почав застосовувати її у власній медичній практиці. Набуті таким чином знання дали можливість молодому лікарю ввійти до кола відомих гомеопатів Києва і Москви, а згодом – стати гордістю вітчизняної медицини.

Свідком того, як методика Дем’яна Володимировича завойовувала міцні позиції на просторах Радянського Союзу, була його донька (а згодом учениця, колега і спадкоємиця), заслужений лікар України, віце-президент Міжнародної гомеопатичної організації Тетяна Попова, котра дала новий поштовх розвиткові Київської гомеопатичної школи.

До речі, Тетяна Дем’янівна народилася 1930 року в пологовому будинку міста Кіровограда (тоді Зінов’євська), де працювали її батьки. А перші роки її життя промайнули в Устинівці, яка міцно закарбувалася в дитячих споминах. Мешкала родина прославленого медика в будиночку біля лікарні. Тут геніальний гомеопат створював унікальні рецепти найдієвіших ліків, ставив медичні експерименти, отримуючи результати, що вражали ефективністю.

Спостерігаючи за працею батька, маленька Тетяна переймала його ентузіазм і безцінний досвід. Вона добре запам’ятала, як Дем’ян Володимирович називав гомеопатію космічною медициною і щиро вірив у її майбутнє. Тому, здобувши медичну освіту, Тетяна Дем’янівна з гордістю взялася за продовження батьківської справи. Нині наша землячка – почесний президент Асоцiацiї гомеопатів України, учні якої працюють в Україні, Росії, Польщі, Молдові, Угорщині, Австрії, Ізраїлі. Маючи за плечима професійний стаж майже у 60 років, вона створила низку унікальних рецептів і ряд навчальних програм з гомеопатії. Проводила семінари для лікарів у Німеччині, Швейцарії, Угорщині, Латвії, Литві, країнах СНД.

На сьогодні Т. Попова, спадкоємиця видатного хірурга та геніального гомеопата, є найбільш значущою фігурою на гомеопатичному небосхилі України й СНД. Важко оцінити внесок в розвиток світової медицини, який зробили і продовжують робити представники династії лiкарiв Попових: Дем’ян Володимирович, Тетяна Дем’янівна та три її сини (теж гомеопати).

Не так давно Тетяна Попова видала прекрасні книги «Любовь и труд» та «Мозаика жизни», які присвятила висвітленню життєвого шляху та трудових здобутків своєї родини.

По примірнику видань вона подарувала устинівським краєзнавцям.

Пропонуємо увазі читачів уривки з дитячих споминів Тетяни Дем’янівни.

«Народилася я в Кіровограді, в той час Зінов’євську, у лікарні, де працювали батьки.
...Устинівка, ганок, перед ним – великий горіх. Пам’ятаю зарослі бузку, в кущах якого батьки ховали подарунки до свята – їх треба було шукати самому.
…Дуже яскраво запам’ятала епізод, коли батько, поставивши поруч два столи і поклавши на них мою сестру Ірину та нянину дочку Ліду, став приміряти на них апарат для безпосереднього переливання крові. Я дуже злякалася і плакала, мабуть, побоюючись за них.
Запам’ятався неприємний, скоріше навіть ганебний епізод у день мого народження, мабуть, чотириріччя. Батько привіз із Москви багато гарних дитячих книжок, і мої гості сперечалися, бо не могли визначити черговість їх перегляду. Втрутившись у суперечку, я сказала одній дівчинці, що вона розглядатиме книжки пізніше інших, оскільки не принесла мені ніякого подарунка. Та побігла додому і принесла мені маленьку чашечку з ручкою у вигляді листочка. Чашечка збереглась і досі нагадує мені про вчинок, від якого стає гірко на душі.
...Переїзд до Кірово (Кіровограда) до Марфи і Володимира Джімало. …Там усе було інше – будинок, посуд, домашнє начиння. Будиночок (околиця міста, вул. Глиняна, 1) вони спорудили своїми руками і постійно добудовували його. Ділянка була нерівною – з нахилом до вулиці. А за нею – справжня гірка, з якої взимку діти з’їжджали на санчатах прямо до канави, що відділяла вулицю від посадки, в зарості дикої маслини. Восени, коли плоди маслини вистигали і ставали жовто-сріблястими, ми (діти) намагалися їх їсти. На смак вони були терпкуваті. Проте запах і колір маслини залишився для мене улюбленим на все життя.
…На пустирі між вулицею і посадкою літом розташовувався циганський табір. Ніяких конфліктів між місцевими жителями і циганами я не пам’ятаю. Удень більшість циган ішли на заробітки в місто. До циганок жінки ходили гадати. Я з матір’ю теж була на такому сеансі. Гадалка прикладала до вуха морську мушлю і питала, чи чує клієнтка шум моря.
...Якось на тому ж пустирі тимчасово розташувалася військова частина. Солдати, мабуть, скучили за домашніми, дуже привітно ставилися до наших візитів. Я, наприклад, отримала в подарунок малюнок головки дівчинки з написом: «Эта славная Таня. На память от бойца Раб. Крест. Крас. Армии. 20.VII. 1936». Досі пожовклий листочок із малюнком для мене пахне літом, пилом, сухим полином і безтурботністю.
…Я вчинила ще один злочин: потихеньку брала солодкі крупинки з гомеопатичної аптечки, яку залишив батько для потреб сім’ї у разі захворювання. Я довго ходила біля шафи, у якій стояли пляшечки та, долаючи страх і, можливо, докори совісті, підставляла лавочку й добиралася до ласощів.
…Приїжджаючи у Кірове, батько іноді консультував пацієнтів на прохання матері і колег.
…Недалеко від нас хтось тримав павичів, які кричали гучними, дивно немилозвучними голосами, що не пов’язувалися з їх благородною зовнішністю.
…Відвідування міста – в кіно і театр – були рідкісними, майже завжди у супроводі дорослих. Популярне частування – маленькі тверді бублики-сушки, щедро посипані сіллю. У Кіровограді я вперше дивилася фільм із Чарлі Чапліном (здається, «Вогні великого міста»).
...Мій перший Новий рік зі святковою ялинкою, щойно дозволеною радянським людям, також пов’язаний із Кіровоградом. Це була сосна, яку ми прикрашали столичними і саморобними іграшками. Столичні – важкі скляні кулі, маленькі фігурки тваринок з матерії і картонні вироби. Саморобні – фігурки з вати, форма яких закріплялася зануренням у крохмаль. Клеїли з різнокольорового паперу надіслані маминою сестрою з Ленінграда ланцюги-гірлянди.
...Наш переїзд до Києва відбувся в 1937 році, і на цьому закінчився щасливий дошкільний період мого Кіровоградського дитинства».

Світлана Томашевська

Газета Кіровоградської обласної ради та обласної адміністрації "Народне слово" 

Стаття присвячена 270-й річниці Устинівки

Посилання на інформаційне джерело: http://www.n-slovo.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1115:ecnbysdcmrs&catid=9:newspaper

Вернуться к списку материалов
  • Лечение
    взрослых

    Мы занимаемся гомеопатическим лечением человека в целом, а не отдельных заболеваний. Придерживаемся основных принципов классической, ганемановской гомеопатии и методологии Киевской гомеопатической школы.

  • Лечение
    детей

    Гомеопатия особенно хорошо подходит для лечения детей. Начиная с первых дней жизни гомеопатия мягко и эффективно справляется со многими детскими проблемами.

  • Консультации
    психотерапевта

    Помощь в острых кризисных ситуациях. Разобраться, изменить отношения в семье, на работе. Принять важное решение. Семейный и детский психолог. 

  • Обучение
    специалистов

    Наша учебная программа рассчитана как на «стерильных» коллег или начинающих врачей-гомеопатов, так и на опытных докторов, желающих повысить свою квалификацию и мастерство.